21 століття на дворі. Що перше приходить у голову? Швидкість. Треба встигнути все і як можна скоріше. Стільки всього навколо, ну як не скористатися, не спробувати. Біжимо, біжимо. Досягаємо, підкорюємо, дуже пишаємось. І знов досягаємо, підкорюємо, просто пишаємось. Потім досягаємо, підкорюємо, нам байдуже. І в решті решт, досягаємо – нудить, підкорюємо – очі б мої не дивились. Але ж подобалось, робив щось важливе, вболівав за ідею. Та й що, куди все це зникло, а, головне, як тепер бути?

Саме час поговорити про емоційне вигорання. Тема модна. Про неї не говорив хіба що ледачий. При чому вона стосується як виробничої сфери, так і сімейного життя. Можливо «згоріти» і в офісі, і на виробництві, і навіть заварюючи чай чоловіку, чи перевіряючи домашнє завдання у старшої дитини і вкладаючи спати молодшу. Якщо ви увесь час відчуваєте втому, з якою не можуть впоратися ні вихідні, ні ціла відпустка; якщо ви не вдоволені тим, що раніше приносило радість; якщо ви себе сварите, що недостатньо добрі у тому, в чому нещодавно вважали себе профі, то у вас всі ознаки класичного емоційного вигорання. Але не треба лякатись, не сталося нічого страшного. Це не біч 21 століття. Ще у 70-ті роки минулого сторіччя соціальні психологи описали це явище: все вивчене та цілком виліковне. Тільки зупиніться, поміркуйте, і, як вважаєте за потрібне, зверніться про допомогу до спеціаліста. Психологічна консультація допоможе побачити те, що буває складно зрозуміти самому.

А поки спробуємо розібратись, що саме приводить до емоційного вигорання, чому з нами це трапляється. Якщо ви прикладаєте зусилля, намагаєтесь, віддаєтесь справі, а натомість нічого, тоді прийде емоційне вигорання. Якщо за свою діяльність отримуєте тільки критику, не конструктивну, а тотальну, таку, знаєте, на все, також буде вигорання. Якщо вас не помічають, не ставляться як до особистості, якщо ви просто гвинтик, рано чи пізно вам перестане подобатись те, чим ви займаєтесь. І в такому випадку не рятує ні пристойна заробітна платня, ні соціальне положення, ні ще якийсь зиск. Вам буде важко та не цікаво продовжувати робити те, що не радує.

Адже дуже важливо, щоб подобалось та радувало. Здається, це із дитинства: «подобається – не подобається». Як казав один із персонажів фільму «Покровські ворота»: «Жити треба не задля радості, а для совісті». У дорослих людей на першому місті повинен стояти обов’язок, а іноді навіть і подвиг. Але поміркуємо про ці «істини». Коли ви щасливі? Коли вам добре? Від чого? Щасливі, коли подобається те, що робимо, коли приносить радість те, що вдалося. «Подобається» та « радує» - вкрай серйозні поняття, які нікуди не зникають, коли ми дорослішаємо. Ми просто стаємо до них не чутливі, не хочемо їх помічати. Спробуйте змусити дитину робити те, що їй не подобається. Уявляєте реакцію? А ми нічого, зчепивши зуби, продовжуємо жертвувати своїми бажаннями та інтересами. Головне: темп не збавляти. Але потім приходить час, і більше немає сили, всередині порожнеча. А навіщо? Окрім хвороб така самовідданість нічого не дає. Треба не втрачати зв’язку із собою, зі своїм «подобається». Життя як подвиг не приносить ні задоволення, ні, як правило, дивідендів. Успішнішою та продуктивнішою буде справа, до якої у вас лежить душа. Прислухайтесь до себе, не ховайтесь від свого «радує» і вам не буде загрожувати емоційне вигорання, чим би не займались. Вам не «згоріти» на роботі чи вдома, якщо збережете в собі чутливість до бажань та можливостей. І заради мети не знадобиться «звершити подвиг достохвальний» чи знехтувати собою. Живіть задля радості, а совість буде вам за це вдячна.