Найважливіші фактори, що мають забезпечити успіх терапії — це компетентність терапевта та його сумісність із клієнтом. Більшість людей, розпочинаючи психотерапію, не обирають психотерапевта, а звертаються до першого, кого знайдуть. Але чим більш уважними ви будете на цьому першому етапі, тим більше шансів, що терапія буде по-справжньому корисною для вас. Ваш психотерапевт має бути фахівцем, що отримав спеціальну підготовку, яка включала б у себе не тільки базову лікарську або психологічну освіту, але й спеціалізацію в певному напрямку психотерапії. Крім цього, він повинен мати досвід не тільки як психотерапевт, але і як клієнт у власній навчальній психотерапії. Але насамперед це має бути чутлива та цілісна особистість, достатньо зріла та відповідальна. Дипломи, сертифікати на стінах ще не гарантують того, що терапевт буде відповідати цим вимогам. Переважно психотерапевтичною практикою займаються психіатри та психологи, бо базової психотерапевтичної освіти не існує. Спробуємо описати різницю в підходах цих двох напрямків.
Психіатр
Лікарі, які отримали спеціалізацію у психіатрії, розглядають емоційні проблеми як форму хвороби. А хвороба має бути подолана за рахунок схеми лікування медикаментами після 15-хвилинного прийому в кабінеті. Така впевненість не дає добрих результатів.
Багато психіатрів вважають такий підхід психотерапією. Але це не так. Медичний підхід звужує погляд на людину з рівня особистості до рівня пацієнта. Це вимагає від лікаря використовувати певну владу над пацієнтом та фокусування на хворобі, а отже — зовсім не сприяє глибокому включенню в проблематику клієнта. Створити терапевтичні умови для забезпечення особистісного зростання клієнта стає вкрай складно. Безумовно, багато лікарів займаються справжньою психотерапією, подолавши вузький медичний підхід. Слід додати, що більшість психотерапевтичних шкіл було створено лікарями.
Психолог
Фахові психологи, як і лікарі, мають також отримати спеціальну підготовку в одному з напрямків психотерапії. Психологічний шлях пояснення емоційних проблем виходить з різних теорій особистості. Клінічна психологія поділена на три великі групи напрямків:
Ці три сфери психотерапії мають принципово різні теоретичні та практичні погляди на психотерапевтичний процес. Головне, що має розуміти клієнт — що будь-який з напрямків потребує суттєвих витрат часу, зусиль та фінансів від психотерапевта, щоб він зміг використовувати його на практиці.
Потрібно бути обачним, якщо психотерапевт говорить, що володіє багатьма методиками та техніками психотерапії.
Крім того, що різні напрямки вимагають протилежного ставлення до теорії особистості та розвитку, вони ще різні за технічною реалізацією, що має підходити до типу особистості конкретного фахівця. Отже, можливість одночасно опанувати більше двох-трьох модифікацій в одному з трьох напрямків психотерапії може говорити про безвідповідальність або принаймні про недостатній рівень компетенції. Якщо ж психотерапевт взагалі не може пояснити, чим саме він займається або до якого з напрямків належить, то потрібно добре подумати, чи слід продовжувати роботу з таким фахівцем.
Для оцінки рівня компетенції бажано порівняти вік фахівця з тривалістю навчання одному з методів. Так, тривалість навчання різним методам психотерапії також різна. Але, принаймні, це, крім базової освіти, ще від 3 до 7 років спеціального навчання в залежності від обраного напрямку психотерапії. Додайте ще практику, захисти, супервізії — і побачите, що фахівець, значно молодший 30 років, навряд чи може мати достатній рівень підготовки. Але вік — це непрямий критерій, як, до речі, і всі інші. Головне — це ваші відчуття: підходить вам цей психотерапевт чи ні.
Від фахівця потрібен певний набір особистісних параметрів. Психотерапевт має не тільки розуміти вас та ваші проблеми, але й спілкуватися з вами в тій манері, яка підходить саме вам.
У разі, якщо ви не почуваєтесь комфортно разом із терапевтом, не слід починати процес психотерапії.
Вам потрібен такий терапевт, якому буде легко сказати все, що ви думаєте та відчуваєте, якому буде легко ставити запитання. Вам потрібен терапевт, який буде цікавитись виключно вами та не підганяти вас під кліше. Терапевт має звертатися до вас із повагою та не лякатись ваших почуттів. Він не має поспішати з висновками та завжди розглядати будь-яку версію із сумнівами. Він має не погоджуватися з вами у доброзичливій та коректній формі. Ви не маєте відчувати з боку терапевта заздрощів чи сарказму. Будь-яка ворожість з боку психотерапевта має насторожити вас. Психотерапевт може поділитися власними почуттями, але в зваженому обсязі та не травмуючи вас. Він має реагувати природньо та мати достатнє почуття гумору. Терапевт має визнавати власні помилки та не претендувати на досконалість.
У деяких методиках використовується відстороненість та закритість терапевта. Коли це занадто жорстко, то не є конструктивним. Клієнт має відчувати турботу та тепло в контакті з терапевтом. Навпаки, якщо клієнт відчуває надмірну занепокоєність терапевта, його намагання втручатись в реальне життя, це говорить про недостатньо зрілий рівень терапевта. Надмірна самовпевненість, використання професійної термінології, швидкі інтерпретації та показна дружелюбність можуть бути ознаками того, що терапевт використовує вас для задоволення почуття власної величі. Це неприпустимо.
Важливим фактором є досвід власної психотерапії для психотерапевта. Навчитись по підручниках цій професії неможливо. Проходячи власну психотерапію, терапевт розвиває свою здатність розуміти інших, усвідомлює власні обмеження, страхи та тривоги. Крім того, особиста психотерапія дозволяє фахівцю витримувати емоційні перенавантаження.
Метою першої зустрічі для вас і психотерапевта є з’ясування одного питання – чи зможете ви працювати разом. Це ще не терапія. Перша зустріч або «первинне інтерв’ю» може не обмежуватись однією зустріччю. Прийти, привітатись і сісти навпроти психотерапевта недостатньо. Ваше завдання впродовж первинного інтерв’ю — аби психотерапевт зрозумів, що з вами відбувається та чого ви чекаєте від терапії. Крім того, ви маєте відчути, чи підходить вам терапевт на емоційному рівні та зрозуміти, чи змогли ви максимально точно донести власні проблеми та очікування до нього. Також необхідно з’ясувати, що саме буде відбуватись в терапії та визначитись, чи це підходить для вас.
Облаштування кабінету може надати певну інформацію про терапевта. Але не потрібно робити висновки тільки по цьому. Можливо, кабінет використовують кілька терапевтів або він орендований погодинно. Так, відсутність книг або наявність їх великої кількості тільки частково вказує на те, чи є психотерапевт начитаною людиною. Це досить неочевидно. Корисно звернути увагу на комфортність місця, куди вам запропонують сісти. Значна різниця між комфортністю сидіння терапевта та клієнта може говорити про ставлення терапевта до клієнтів. У той же час необхідно враховувати, що терапевт може проводити багато часу в своєму кріслі і воно має бути зручним. Якщо місце терапевта відгороджене письмовим столом, це поганий сигнал – або він захищається в такий спосіб, або займає позицію авторитета, який буде вас досліджувати.
Найкраще з самого початку попередити, що ви прийшли не розпочати психотерапію, а для розуміння власного бажання щодо психотерапії та спільної роботи.
Після цього психотерапевт може запропонувати вам розповісти про проблематику та ставити уточнювальні запитання. Деякі психотерапевти можуть питати вас про щось, що, на ваш погляд, не має відношення до справи. Їхні запитання мають схематичний характер. Не вважайте за необхідне відповідати на всі запитання. Ви можете спитати, як це стосується справи. Пояснення мають бути зрозумілими для вас. Якщо психотерапевт ховається за специфічним жаргоном або відразу ставить вам діагноз (на кшталт «панічний розлад» чи «агорафобія») — це не ваш психотерапевт. Такий ярлик при першій зустрічі свідчить про намагання побачити в вас не особистість, а втиснути в певні діагностичні рамки. Такі рамки у більшості випадків допомагають психотерапевту опанувати власну тривогу.